Псалом 4
1. Для дириґента хору. На струнних знаряддях. Псалом Давидів.
2. Коли кличу, озвися до мене, Боже правди моєї, Ти простір для мене робив у тісноті… Помилуй мене, і почуй молитву мою!
Господь змусив мене перейти від болю, що утискає моє серцем до збільшення радості, бо «недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле» (Рим. 2. 9). Але той, хто каже: «ми хвалимося утисками, знаючи, що утиски приносять терпеливість» (Рим. 5. 3) аж до цих слів: «бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим. 5. 5), не терпить утисків серця, що б не робили його переслідувачі ззовні, щоб їх спровокувати. Без сумніву, що після того, як псалмопівець каже, що він був вислуханий в просторі його серця, він надавав перевагу спілкуватись з Ним в цьому розширеному просторі серця, щоб зрештою нам показати, що саме там, в просторі нашого серця Господь проникає в нашу душу, щоб там з нею тісно спілкуватись. Це дуже добре відноситься до віруючого, який вірить в Ісуса Христа і отримує його світло; проте святий Августин розмірковує над тим, як би це мало стосуватися самого Господа Ісуса, божественна мудрість, якого, об’єднана з його людськістю, не покидала його ні на мить. Однак, в молитві Він радше виявив нашу слабкість, аніж свою. І також говорячи про цей простір нашого серця, Августин зауважує, що там, Господь може промовляти від імені вірних, яких Він співвідносить з собою, коли говорить: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли…» (Мт. 25. 35).
3. Людські сини, доки слава моя буде ганьбитись?
Навіть якщо ваші хиби тривали аж до приходу Сина Божого, то навіщо продовжувати ці тортури для ваших душ і далі? Коли ж ви перестанете грішити, будучи в присутності правди? Доки будете марне любити, шукати неправди? Навіщо просити речі, які не мають цінності, адже щастя може вам дати лише правда, яка надає ваги всьому іншому. «Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот – геть усе марнота. Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?» (Проповідник 1. 2-3). Навіщо ви піддались любові до тлінних речей? Навіщо ви вишукуєте непотрібні речі, немов би вони були безцінні? Саме це і є марнота і брехня, бо ви хочете надавати цінності і тривалості тому, що зникне немов тінь.
4. І знайте, що святого для Себе Господь відділив, почує Господь, як я кликати буду до Нього!
Якого святого, як не того, кого Він воскресив із мертвих і якого він посадив праворуч на небі? Тут псалмопівець пробуджує в читачів бажання відірватись від світу, щоб прив’язати до Бога. «Почує Господь, як я кликати буду до Нього!», ці слова здаються святому Августину закликом просити Бога з усієї сили нашого серця, а точніше з внутрішнім стогоном і без шуму. Так як ми повинні дякувати Богові за світло в цьому житті, так і маємо просити Бога про наш упокій після смерті. Який би сенс ми не вкладали в слова вірного проповідника чи нашого Господа, вони означають те, що: «Господь почує тебе, коли ти його покличеш».
5. Гнівайтеся, та не грішіть; на ложах своїх розмишляйте у ваших серцях, та й мовчіть!
Можна роздумати над тим, хто ж є гідний того, щоб бути вислуханим, або чи не марно взагалі є для грішника звертатися до Бога? Псалмопівець дає відповідь, яка може розумітися двозначно: «гнівайтесь, та не грішіть», або ж «навіть перебуваючи в гніві, не грішіть», тобто коли в душі, розпалюється той порух, який через гріхопадіння, ми часто не можемо контролювати, нам слід щонайменше від нього відректися, з тієї причини, що Господь внутрішньо вже відродив цю душу. То таким чином, я сам служу умом законові Божому, а тілом – законові гріха (пор. Рим 7. 25). «Гнівайтеся, та не грішіть», або ж «здійснюйте покуту, гнівайтесь на самих себе через свої минулі прогріхи і більше не грішіть в майбутньому». Те, що ви говорите в серцях ваших, говоріть назовні, щоб таким чином на зовні промовляти те, що є на серці. То ж не будьте народом, про який написано: «цей народ устами тільки зближається до мене й губами тільки мене шанує, а серце своє віддалив від мене» (Іс. 29. 13). Ця порада, щоб здійснювати покуту, чи радше відчувати біль покаяння, змушує нас сумувати, карати себе, щоб уникнути від Бога слів засудження на муки, або ж стимулює нас постійно чувати, щоб могти насолоджуватись світлом Христа.
6. Жертви правди приносьте, і надійтесь на Господа.
В іншому місці псалмопівець каже: «Жертва Богові – дух сокрушений: серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить» (Пс. 50. 19). Отже, «жертви правди» цілком можна розуміти як жертву покаяння. Що може бути правдивішим, ніж злитися на власні хиби, а не на чужі і жертвувати Богові власне покаяння? Або ж під жертвами правди, слід мати на увазі добрі справи, зроблені як покуту. Друга частина стиха, а саме «надійтесь на Господа», може свідчити про перехід від старого життя до нового, таким чином, що стара, знищена, або ж, принаймні, ослаблена покутою людина, стала новою людиною, шляхом відродження. Така людина приносить Богові жертву правди, а її очищена і відроджена душа приносить себе на жертовник віри, щоб бути поглинутою божественним вогнем Святого Духа. Отож слова: «жертви правди приносьте, і надійтесь на Господа», могло б означати: «живіть святим життям, надіючись на прихід Святого Духа, щоб ви могли бути просвітлені істиною, в яку повірили».
7. Багато-хто кажуть: Хто нам покаже добро? Підійми ж на нас, Господи, світло Свого лиця!
Цей вислів і запитання, ми можемо щодня знаходити в устах немудрих та злих людей, які бажають опанувати мир на землі, проте, який вони так і не зможуть опанувати через свою злочинність. У своїй сліпоті, вони наважуються звинувачувати порядок Божого провидіння і заплутуючись в своїх власних злочинах, вважають, що нинішні часи гірші ніж колись. Або проти благ, які Бог обіцяє в майбутньому житті, вони протиставляють сумнів і безнадію, продовжуючи нам повторювати: «Хто знає чи все це правда, або хто повернувся з мертвих, щоб нам про все це розповісти?». Отож, псалмопівець показує в кількох словах, але в очах віри, блага, які ми повинні шукати. Що стосується тих, які запитують: «Хто нам покаже добро?», автор відповідає: «Господи, світло Твого лиця спрямоване на нас». Це світло, яке світить в дусі людини, а не в очах і є справжнім благом для людини. За словами псалмопівця «ми несемо на собі його відбиток», подібно, як динарій має на собі образ царя. Бо людина, зрештою створена на образ і подобу Божу (пор. Буття 1. 26), проте цей образ був спотворений гріхом і потребує нового відродження. Святий Августин вважає, що слова Христа: «Відайте Цезареві – Цезареве, а Богові – Боже» (Мт. 22. 21), означає, за словами мудрих тлумачів, що Він ніби сказав: «З Цезарем є як і з Богом, бо так як Цезар вимагає повернути йому монети з його зображенням, так і ви поверніть Богові ваші душі, позначені світлом Його лиця».
8. Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде.
Тому, отже, не ззовні слід шукати радості, подібно як ті люди, що повільні серцем, люблять радість і шукають брехню, але в середині, де Бог викарбував знак Свого світла. Бо апостол Павло сказав: «Христос вірою оселився у серцях ваших» (Еф. 3. 17), і якому належить побачити цю істину про яку Він говорить: «Я – дорога, істина і життя» (Ів. 14. 6). Він говорив устами святого Павла, який сказав: «Ви бо шукаєте доказу, що у мені говорить Христос» (2Кр 13. 3), і мова його була не зовнішня, а внутрі серця, у цьому потаємному місці, де ми повинні молитися (Мт 6,6).
Але є велика кількість людей, які закохані в тимчасові речі і не здатні побачити справжні блага, що знаходяться в їхніх серцях, а лише знають як запитувати: «Хто нам покаже благо?». Тому з певністю можна застосувати до них наступний стих: «як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде». І якщо говорити про збіжжя їхньої пшениці, то це недаремно, оскільки є також пшениця Божа, яка є хлібом живим, що зійшов з неба (пор. Ів. 6. 51). Ці численні люди, які кажуть: «Хто нам покаже благо?», не бачачи Царства Божого, яке є в них самих (пор. Лк. 17. 22), покладаються на помноження їхнього урожаю пшениці і вина. Проте, це помноження, насправді, не завжди означає достаток, а іноді і дефіцит, таким чином, шо душа запалена ненаситним бажанням тимчасової насолоди, стає здобиччю тривожних думок, які її розділяють і заважають зрозуміти справжнє благо, яке є простим. Про душу в такому стані сказано: «бо тлінне тіло обтяжує душу, і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух» (кн. Мудрості 9. 15). Поділена цією незліченною кількістю думок, які невблаганно приближаються до неї, щоб клопотати про врожай пшениці та вина, вона знаходиться ще далеко від того, щоб сповнити цей припис: «Роздумуйте про Господа в правоті й у простоті серця шукайте його!» (кн. Мудрості 1. 1). Ця простота несумісна з численними клопотами. І проти цих численних людей, які кидаються на приманку тимчасових благ, вірна людина скаже: «У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!» (Пс. 4. 9).
9. У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно!
Він, справді, має право сподіватись на те, що його серце стане чужим до швидкоплинних речей, та забуде мізерності цього світу. А добро, яке не є в цьому земному житті, ми повинні чекати лише після смерті. «І коли це тлінне одягнеться в нетління, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою»» (1 Кор 15. 54). Звідси також і ці слова апостола Павла: «Якже ми сподіваємося, чого не бачимо, очікуємо його витривало» (Рим. 8. 25).
